Василь Чорний: ми пишемо сьогодні історію України майбутнього

Ще три місяці тому ми могли потиснути один одному руку, зустрівшись десь  на вулиці, або перетнувшись в маркеті. Ще не так давно ми на повні груди дихали одним повітрям у наших затишних Вишеньках, а кілька днів тому я вже стояв на похоронах скутий відчуттям внутрішнього болю та задихався від сліз, бо один з нас пішов з життя, як герой, і ми всією громадою проводжали його в останню дорогу. Переконаний, цей біль вже нікуди не подінеться – в кожному з нас

Наш земляк, 24-річний Віктор Ярмола, боєць 95-ї окремої  десантно-штурмової бригади ЗСУ загинув в жорсткому бою з московськими окупантами у Донецької області, неподалік від міста Слов’янськ, захищаючи свободу та незалежність України, боронячи наше українське завтра.

Віктор Ярмола, боєць 95-ї окремої  десантно-штурмової бригади ЗСУ

Наші долі поділила на «до» і «після» загарбницька війна, яку принесли на українську землю російські ординці. У наших серцях  відгукується кожен ворожий постріл, гуркіт кожного будинку, який злітає у повітря від випущених ворожих ракет.  У наших серцях - втрата кожного з життів цивільних, і воїнів, які стали на захист української землі від агресора.

Я мав честь долучитися до організації проводів та поховання  нашого достойника Віктора Ярмоли. Тіло воїна-героя везли до місця поховання через  декілька сіл - Гору, Петропавлівське, Гнідин та Вишеньки, тому  вздовж дороги мешканці влаштували живі жалобні ланцюги з лампадками та синьо-жовтими прапорами. Під дзвони Гнідинського Свято-Миколаївського храму Православної церкви України, прихиливши коліна, ми прощалися із нашим захисником.

У перші дні повномасштабного вторгнення російської армії, я прийняв для себе рішення: хай там як, попри всі страхи я буду до кінця по-людськи робити на своєму місці все, що вмію і можу аби бути корисним своїм співгромадянам, аби максимально служити наближенню перемоги своєї країни. Тож завжди тільки на волонтерських засадах брався допомогти у похованні воїнів та цивільних, ніколи не відмовляв у підтримці, навіть якщо доводилося хоронити загиблих під кулями у найекстремальніших обставинах, коли багатьом  відомим гравцям ритуального ринку забракло мужності висунути носа. Якщо ми втрачали військових, а побратими та рідні потребували мого досвіду щодо організації похорон, я не зважав ні на сирени тривоги, ні на ракетні удари, ні на ризики для свого життя. Я вважав це за свій обов’язок. Я вважав і вважаю зрадництвом тікати з України, особливо, коли так вчиняють дорослі чоловіки, я ж буду залишатись тут, щоб докласти максимум зусиль задля допомоги країні у війні.

У час лихоліття для держави я не бачу, як по-іншому віддячити свої землі, де народився й досягнув всього, що маю, до того ж, боягузтво та малодушність для мене категорії неприйнятні. Хоча й давно працюю у ритуальній сфері, та з цією війною, яка приносить нам непоправні втрати найкращих з нашого молодого покоління, таких як Віктор Ярмола, я ніколи не звикну, та скоріш, і не хочу звикати до подібних смертей. Вони є справжні герої нашого часу, справжня ілюстрація національної відваги, мужності, волі, любові до своєї країни. Такі як Віктор,  разом з усіма нами, хто вірить у нашу державу і боронить її  у цей час, кожний на своєму місці, пишуть сьогодні історію України майбутнього – історію вільної країни, яка виборює у війні з російською навалою своє достойне місце в Європі й світі.