Мій людський вимір
24 лютого 2022-го я зустрів під Києвом. Перша реакція: подбати про сім’ю, бо маю трьох маленьких дітей, наступна – бути максимально корисним громаді, країні в обставинах війни
Існує така думка, що звичайні люди не можуть урятувати світ, відвернути або впливати на війну. Вважаю, частково це так. Але я впевнений, саме звичайним людям до снаги робити невеликі речі, які можуть убезпечити, покращити або врятувати життя довкола, тут і зараз, і які потім складаються у переломні події. Тож в яких би життєвих обставинах я не опинявся, я ніколи не складав руки, а намагався шукати рішення.
Саме так я почав діяти з приходом війни. Не хотів відчувати себе жертвою, постраждалим, бо був і залишаюся борцем по суті. Маючи довіру і підтримку серед жителів громади, маючи досвід ефективного керівництва бізнесом, почав реалізовувати необхідні заходи для організації самооборони. Було важко. Перш за все, люди були пригнічені морально, тому моїм завданням стало змінити настрій, який описується словом безвихідь, на усвідомлення того, що треба почати мислити і діяти адекватно воєнному часу.
Мені завжди подобалась фраза: «Ми не знали, що це неможливо, тому просто взяли й зробили». Подібний дух я підтримував у громаді, тому у нас достатньо швидко були відпрацьовані механізми самооборони згідно різних сценаріїв розгортання воєнних подій. Коли під столицею ситуація була майже критичною, мені вдалося оперативно організувати транспорт та все необхідне для від’їзду жінок, дітей, старших мешканців громади у більш безпечний на той час західний регіон країни.
На початку вторгнення рф в Україну, ми разом з колегами із громадської організації «Комітет по боротьбі з корупцією», що має тісні партнерські контакти з профільними структурами у країнах Європи, добре розуміли про важливість інформаційного фронту як складової війни. Тому одразу вирішили задіяти свої інтернет ресурси для адекватного та правдивого інформування аудиторії європейських країн про реальний перебіг воєнних подій в Україні та про злочини російських військових. Я, як заступник голови «Комітету», відповідав, і продовжую це робити, за постійний контакт і співпрацю з державними правоохоронними органами для підтримки й верифікації інформації. Ми на рівні громадськості маємо значно ширші можливості, ніж державні установи, щодо інформування суспільств, і всередині України, і назовні. А допомога правоохоронних органів для нас буває цінною з точки зору додаткової фахової експертизи. Таке співробітництво можна справедливо назвати взаємозворотним.
До того ж, співробітники бізнесу, який я очолюю, постійно роблять свій внесок у наближення української перемоги. Таке рішення було принциповим для мене з перших днів повномасштабного російського вторгнення – ми, кожний на своєму місці, повинні максимально сконцентрувати свій потенціал, щоб протистояти ворогу усіма можливими засобами. За період війни зусиллями СТО, якими я керую, було відремонтовано й передано для використання ЗСУ близько 50 авто різного призначення. Головне завдання нашої волонтерської ініціативи – оперативна, вчасна, якісна допомога військовим й силам оборони. Наш бізнес націлений не на разові акції, наша філософія – це системна підтримку ЗСУ. Ми будемо підтримувати тих, хто боронить українську землю на передовій стільки, скільки буде потрібно для нашої перемоги, будемо віддячувати своєму війську пожертвами у тилу.
Коли мене питають про плани на майбутнє, я відповідаю – то справа невдячна. І не тому, що я забобонний, просто під час війни завтра може стати таким, про яке ти ніколи навіть не думав. А от про мрії поділитися можна. Звісно, я хочу, щоб ми звільнили нашу землю від окупантів, щоб закінчилася клята війна, щоб наші люди, розкидані по світу, повернулися в Україну. Хочу, щоб обов’язково були покарані російські покидьки, винні у злочинах, скоєних в українських селах і містах. Хочу побачити Україну – вільну, незалежну, з усіма прекрасними європейськими перспективами, на які вона заслуговує, бо ми, українці, виборюємо це право своєю кров’ю, волею, і незламним духом.
Ігор Білодуб
