Найбільше я боявся підвести своїх, - прикордонник з позивним "Джейсон"

До російського наступу він працював у Національному банку заступником начальника забезпечення

Свого часу закінчив прикордонне училище, потім - академію СБУ. Згодом були 15 років служби у Держприкордонслужбі.

Коли російські війська вдерлися на територію України, він не зміг сидіти вдома і пішов у тероборону. Щойно обстановка на Київщині стабілізувалася, призвався знову до своїх прикордонників. За ним тоді пішло ще 17 чоловіків з тероборони. "Джейсон" багато розповідав хлопцям про прикордонну службу й про те, що справу потрібно доводити до кінця.

Згодом воїн відправився на північ, а потім – на схід держави разом із побратимами. 

"Найбільше на передовій боявся підвести своїх. Якось по нашій позиції був приліт. Нас порозкидало в різні боки. Пам'ятаю, коли відкрив очі, перше, про що подумав – щоб усі були живі", - згадує бойові моменти вартовий державних рубежів. 

На щастя, тоді все обійшлось. У повному складі група прикордонника повернулася на Київщину.

Крім покладених на прикордонника завдань, він мав правильно організувати службу підлеглих, адже був командиром відділення. Свій колектив називає злагодженим організмом і про кожного розповідає з теплотою.

Щоб психологічно триматися під постійними обстрілами, прикордонники зосереджувались на позитиві. 

"Це, чесно кажучи, дуже допомагало», - згадує "Джейсон".

Вдома на чоловіка чекала дружина та старший син. Він, до речі, разом із батьком був в теробороні, а зараз безкоштовно лагодить машини для ЗСУ. Молодший син – теж гідна зміна – навчається на третьому курсі Національної академії Державної прикордонної служби.

"Джейсон" розповів: те, що він робить, для того, аби його сини не з чужих слів знали, як це захищати країну.

Після Перемоги чоловік мріє про одруження синів і хоче багато онуків, з якими ходитиме на риболовлю.