Місія президента Зеленського

Заступник голови Комітету з інформаційної політики Олександр Ушканов

На п’ятому році війни цілком природними є стійке відчуття втоми. Утім, коли хтось висловлюється про можливість укласти угоду з дияволом, піти на компроміси заради припинення вбивств, про недостатню гнучкість президента Володимира Зеленського у сенсі небажання хоч якось домовитися аби досягти миру і запобігти подальшим жертвам, дуже хочеться вірити, що всі ці думки, м’яко кажучи, лише від утоми…

Правда в тому, що останні тридцять років ми існували в ілюзіях, і як би жорстко це не звучало, але саме з початком великої війни цей туман розсіявся. По суті, стало зрозуміло, що вагомі політичні персони, які протягом десятиліть вирішували наші долі, насправді були імітацією наших еліт, продавали й зраджували українство. Тож цілком логічно, що нарешті вони опинилися на узбіччі активних політичних процесів.

Прийшло усвідомлення про той довоєнний мир, який залишився десь у минулому. І чи можна той мир назвати миром, за якого ми не були вільними й самодостатніми? Чи була Україна дійсно Україною, а наша держава – нашою? І чи не був той мир насправді перемир’ям, схожим на ганебне компромісне замирення, до якого нас нині ладні підштовхнути на умовах хижацької московської клоаки?

Ми добре знаємо про недоліки нашої державної машини і можемо дозволити собі говорити про це відкрито, але ми ніколи не братимемо участь у похованні України задля альтернативи промосковського режиму з подальшим її поглинанням. Такого не буде ніколи! Упертість та безкомпромісність українського президента щодо цього принципового питання є очевидною. І коли він не прогинається перед усіма заокеанськими вимогами, це означає він не зраджує той непохитний грунт, на якому тримається Україна і наша самоповага.

Заокеанський партнер не терпить тих, хто чинить йому опір. Ще більше він зневажає слабаків. Український лідер завжди демонструє силу, характер, і вкрай неважливо, що іноді то буває майже у стані відчаю. У високій політиці це викликає шану.

За більш ніж чотири роки запеклої війни на рахунок верховного головнокомандувача можна покласти багато історичних рішень та масштабних досягнень. Не вдалося обійтися і без помилок. Втім, саме Володимиру Зеленському випала на долю місія – зробити так, щоб Україна вижила і зберегла свою гідність. Україна – це зона його відповідальності, якій, без жодного сумніву, він безмежно відданий.

Сьогодні ми платимо страшну ціну за можливість бути собою, жити без ілюзій і знати відповіді. Це прозвучить боляче, але наші жертви – інвестиція в наше майбутнє. Московська імперія – це зло, і допоки вона існує, можна скільки завгодно припиняти війну, але у той же час мати на увазі, що вона вибухатиме знову і знову. Ми й вони – це несумісні історії.

Так, багато хто має скепсис щодо ймовірності знищення або розпаду агресивної імперії, бо вона велика і страшна, багато хто спантеличений суперечливою поведінкою адміністрації президента Трампа, але більшість уже розуміє, що москалі не такі вже й круті, як їх подає кремлівська пропаганда, і це доведений факт, дякуючи українським воїнам.

А отже, намагаймося пересилити втому, напругу, страхи, й усі разом продовжуємо опір і працю, що націлені на знищення імперського монстра. Рано чи пізно це станеться. До того ж, наша воля й збереження українства - єдиний шанс позбутися монстра, бо наше існування не входить у його плани, а шанси вижити в московському ярмі у нас дорівнюють нулю. Зрештою в цій боротьбі ми вже не самі, окрім занепокоєння й обурення ми маємо партнерське плече, яке також відчуває небезпеку від існування прогнилої московської імперії.

«Ні, путін не дочекається …і я, як кожна людина в Україні, ми сьогодні трішки втомлені, але енергії достатньо, щоб боротися за своє існування, за своє життя. По-іншому ніяк», - відповів президент Зеленський одному з британських журналістів. Це чесна відповідь лідера, який вже п’ятий рік день у день був і залишається поряд зі своєю нацією серед випробувань у запеклій війні з першопричиною зла – агонізуючою московською імперією.